«Наша Парафія»
Хрещення Русі — свято України, а не Московії. Лист
Боже, що це за диво повага до самого себе?
Боже, як це насправді: виборювати гідність свою?
Н. Петренко
Настав чудовий рік! Рік хрещення Київської Русі-України! Велике духовне свято українського народу!
Та наші «добрі сусіди» не дають нам його спокійно, з Богом у серці святкувати. Оце недавно глава московської Православної церкви патріарх Кіріл оголосив, що на свято княгині Ольги відбудуться в Москві урочистості… 1025-ліття хрещення Русі, на які будуть запрошені не лише голови православних Церков з усього світу, а й голови держав. Потім будуть святкувати в Києві та Мінську.
Мене це дуже обурило, оскільки це чистої води образа нас усіх! З цілою повагою до патріарха Кіріла, але його висловлювання справляє враження, що він, крім історії КПРС, іншої не читав. Адже, наприклад, російський історик Е. Ільїна ось що пише: «Яка Росія у 12 столітті. Навіщо ж присвоювати чуже? Олег, Ольга, Володимир, Ярослав Мудрий, Мономах, «Повість временних літ», Нестор, Київська Русь, Київ — усе це належить Україні (…). Ми, росіяни, (…) приєднали Україну і ось уже четверте століття тримаємося за неї, випомповуючи з неї всі національні цінності українського народу; розграбували українську історію, витоптали її, перетворили на пустелю. (…) Протягом століть ми грабували українську культуру…» Слова гострі, але як же правдиві, бо і нині цю нашу історію топчуть, переінакшують. Щоб хтось не подумав, що я опираюся на думці когось одного, наведу ще вислів іншого історика, А. Толстого, який пише: «Є дві Русі. Перша Київська має коріння у світовій, а що найменше в європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості, розуміла ця Русь так, як розумів її весь західний світ. А є ще друга Русь — Московська. Це Русь тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Московська Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику запеклість». Шановні, покажіть мені ще хоч одну таку державу у світі, яка би так не дбала про свою історію і так її не знала, як Росія, і привласнювала б собі чужу.
Але може й справді в часі хрещення ми були хоч трохи разом? Ось що на цю тему написав інший історик Полєвой: «Де була Земля Руська (Русь)? Кого мав на думці літописець, коли писав о руській землі, до якої підступали монголи? Землю від Дону до Баренцевого моря. Ні, руська земля в ті часи — це земля лише та, що довкола Києва, Чернігова та Волині. Ім’я Русь було лише при київській області». Натомість М. Покровський стверджує, що в російській історії спеціально наголошується про «роздрібнення» руської землі на князівства у XII–XV ст. Робиться це тому, щоб показати: мовляв, ось Русь розсипалася, а ми, бач, її потім «зібрали». Однак термін «руська земля», знаний літописцям та поетам тих часів, стосувався Києва. З Новгорода і Володимира їздили «на Русь», однак самі Новгород і Володимир ніколи Руссю не були, як наголошує Покровський. Від Петра І російська історія старалась, і до нині старається, надати тому періодові історії сфальшоване обличчя. Отож виходить, що як не було чому «роздрібнюватись», так і не було чого «об’єднувати».
На підставі вище наведених висловів визначних істориків скажіть, будь ласка, роковини чого збирається так урочисто святкувати патріарх Кіріл у Москві? Бо весь світ знає, що Володимир Великий охрестив Київську Русь, а не Московську.
Отож 1025-ліття хрещення Русі — це наше свято, а не наших пришиваних «братів». Нам треба писати протести до Москви, до Константинополя і до Києва, наголошуючи, що 1025-ліття хрещення має святкуватися на найвищому рівні в Києві, а не в Москві, оскільки Москва до того свята не має ніякого відношення. Ми мусимо виборювати свою гідність, щоб мати самоповагу! Це дуже важливо, бо все, що в нас гарне, мудре і добре, нам відбирають сусіди, а замість того дають тавро тих найгірших — фашистів, різунів, бандитів. Як же правдиво писав К. Деламар: «У Європі існує народ, забутий істориками — народ русинів(…). Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі, і ще більш відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської і польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Світова історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, а земля його звалася Русь; і той народ, який ми нині звемо руським, звався московитами, а їхня земля — Московією. Ще в кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії».
А нині. Ким ми нині є. Чим є наша земля. Невже справді, як сміються росіяни, — це «окраіна Рассєї», або, як глузують поляки, «u kraju Rzeczypospolitej»? Цього року, як ніколи, маємо нагоду показати світові, що ми не є нічиїми «окраїнами», а повноцінним європейським народом зі старовинною високою європейською культурою. Ми повинні при кожній нагоді наголошувати, що перша королева Франції, яка вміла читати і писати — це була наша княжна Анна, донька Ярослава Мудрого. Тимчасом, Росія кожного року організовує в Парижі під її пам’ятником зустрічі, називаючи «російською» княгинею. Тому не дивуймося, що нині французи Русь ототожнюють з Росією і вірять у цей міф. Ми самі в тому винуваті, бо не вміємо доносити світові свою культуру. Наші митці, спортсмени розмовляють не українською, а російською мовою (навіть коли знають українську). Вони чомусь вірять, що це «більш престижно». Роки неволі виполоскали з нас самоповагу. Хоч ми ніби-то вже 20 літ маємо «незалежну» державу, то і далі не маємо відваги (ні охоти!) відстоювати ні культуру, ні історичну правду.
А ми, закордоном України? Чи маємо самоповагу до себе самих? Чи говоримо до дітей українською мовою? Чи реагуємо відповідно на образливі статті у пресі? Чи маємо відвагу заперечувати брехню? На ті питання хай кожен відповість собі сам, чесно, без зайвих «виправдань».
Ми всі діти одного великого і славного народу! Станьмо врешті з колін і заявімо світові, що 1025-ліття Хрещення Русі — це наше свято! Відстоювати Україну є обов’язком нас усіх, бо, за словами поета, «Як судитимуть нас — то, напевно, суворо і гостро».
Анна НАЗАРОВИЧ
Опубліковано: 20.07.2013; востаннє змінено: 23.07.2013.
