Історія Української вишивки

Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам`ятних часів. Вишивкою. за свідченням Геродота. був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, які датуються VІ ст. при дослідженні показали ідентичність не лише одягу, а й вишивки українського народного костюма XVIII-XIXст. Арабський мандрівник Х ст. н. е. у своїх розповідях про русів зазначає, що вони носили вишитий одяг. На жаль. пам`ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть. але й цього достатньо. щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту. трипільської культури.

Вишиванням споконвіку займались жінки, які з по-коління впокоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом. технікою виконання та гамою барв.

Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався. але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи. геометричні, рослинні. зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів.

Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов`янській міфології. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії. хрести символічно відображали уявлення нашіх предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне. На основі стародавніх космологічних символфів у народі створенна своя система назв. Це «баранячі ноги», «кучері», «гребінчики», «кривульки». «сосонка». «перерва» тощо.

В основі рослинного орнаменту лежить культ пок-лоніння природі. рослині. Крім поширеного символу «дерево життя». який зображається стилізовано у формі листя або гілок, у вишивках з рослинним орнаментом популярні стилізовані зображення Берегині. використання таких мотивів. як «виноград» - символ добробуту. щасливого одруження. «барвінок» - символ кохання тощо.

На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а також звірі, що позначають три яруси «дерева життя». Інколи вишивальниці використовують індивідуальні мотиви. які властиві баченню візерунка певної особи. Ними можуть бути заячі та вовчі зуби. волове око, риб`яча луска тощо.

Полтавські вишивки виконуються хрестиком. плутаним хрестиком. подвійним прутиком. зубчиками, мережкою. ланцюжком тощо. Візерунки виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Вишивають переважно білими нитками. зрідка - червоними та сірими. візерунок обводять чорними або кольоровими смугами.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометрич-ний орнамент із стилізованими гронами винограду. цвітом хмелю. ромбами. квадратами. Основні кольори білий. коралово-червоний. трапляється жовтий і голубий. Виконується вишивка хрестиком. знизуванням. гладдю.

Для вишивок Закарпаття характерний мотив «кривуля» у різних техніках виконання. Переважає техніка «заволікання» і вишивання хрестиком, часто використовується вирізування та гаптування. Кольорова гама вишивок широка червоне поєднується з чорним. при цьому виділяється один з кольорів ; поширені як білі. так і багатокольорові орнаменти.

Вишивкою оздоблювали рушники. фіранки. жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому. родини. У давнину рушник. вишитий відповідними візерункамисимволами. був неодмінним атрибутом багатьох обрядів. з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини. зустрічали. і проводжали дорогих гостей. справляли шлюбні обряди. проводжали в останню путь. прикрашали. образи та накривали хліб на столі. Крім обрядового значення. рушники мали і чисто практичне застосування. Відповідно до функцій, які вони виконували. рушники мали свої назви. Наприклад. для втирання обличчя і рук - утирач. посуду і стола - стирок. для прикрашення образів - покутник. для шлюбних церемоній - весільний. для похорон - поховальний. для пов`язування сватів - плечовий тощо. Рушники були своєрідною освятою по-чатку справи чи її закінчення. так. при зведенні хати рушниками застелялися підвалини. хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив. на рушниках опускалась домовина з небіжчиком. рушниками скріплювали купівлю-продаж тощо. Відповідно до призначення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання. Кольори та орнамент рушників характерні регіональним особливостям. за якими розрізняються «подільські». «поліські». «київські». «гуцульські». «галицькі» і «буковинські».

Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.

Вишивка - класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

У процесі історичного та культурного розвитку на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи і вдосконалюючи їх. Вишивкою займалися повсюди. Кожний район, навіть кожне село відзначалися своєрідністю мотивів. У розповсюджених орнаментальних мотивах, їх назвах вражає образна спостережливість, тонке поетичне почуття. Це "барвінок", "хмелик", "курячий брід", "зозулька", "гарбузове листя" та ін. Ось тому вишивка - це не тільки художнє оформлення речей, а й своєрідне світобачення відтворене специфічними художніми засобами.

В українській вишивці органічно співіснують рослинний і геометричний орнаменти. Геометричні мотиви, такі, як ромб, розетки, хрестоподібні фігури, стали основою східнослов'янського узору.

Найпоширенішим є мотив ромба, який набуває різноманітних окреслень. Ускладнюється не тільки внутрішній простір, а й зовнішній контур. Ромб - один з найпопулярніших мотивів вишивки Волині, Поділля, Гуцульщини. У вишивці у відповідності із застосованою технікою він дає різноманітний художній ефект.

У ХІХ ст. підвищення інтересу до рослинної орнаментації сприяють витісненню стародавніх композицій, новому їх переосмисленню. Велике художнє значення мали лінії крою, що їх майстрині не намагалися приховати, а навпаки, виявити за допомогою ажурних швів. Принцип поєднання ажурних швів типовий для всіх районів України, однак колористичне і технічне рішення різне в кожній місцевості.

У Київському і Чернігівському Поліссі поряд з геометричними популярне рослинно-геометричні мотиви в чорно-синій гамі. Улюбленими тут є "рожі", "берізки", "хміль", "барвінок", а також "гусячі лапки", "сливки".

На грані ХІХ-ХХ ст. відбувається кардинальна зміна художньо-образного вирішення народної вишивки. Пояснюється це поширенням техніки хрестика. Цією технікою вишивали в містах та панських маєтках, різноманітні предмети інтер'єрного призначення: панно, скатерки, серветки.

Класичною технікою Поділля є низь чорного і червоного кольорів, які мають стиль "лягання" густими насиченими лініями на полотно. Ця техніка виконується з вивороту, а на лиці, як на негативі має протилежний вигляд щодо розміщення кольорів.

Високим художньо-технічним рівнем виконання вирізняється вишивка багатонаціонального Закарпаття. Вони демонструють, як широту етнокультурних взаємовпливів, так і збереження традицій сивої давнини. Цей регіон відзначається різноманітністю технік виконання і колірної гами, застосуванням бісеру, стелярусу.

Особливу групу утворюють вироби Гуцульщини. Гуцульщина - історично-етнографічний край, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької областей, та Рухівський район Закарпатської області.

Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. Так, у Яворові були "сливові", "черешневі", "соснові" мотиви, а найулюбленішими узорами залишалися "скриньковий" у вигляді ромбів або зигзагів, утворений прямокутними "скриньками", або ж малюнок "головкатий". Колорит ворівських вишивок червоний, який підсилено жовтим, зеленим та червоним. Поступово гама змінюється у бік багато барвистості, в ній переважають голубі, зелені, сині кольори, а у брусторівській - зелені, чорні.

Місцевою своєрідністю відзначаються вишивки гірського села Космач. Характерною прикметою є те, що вишивка виконується дрібним хрестиком, стібками, що утворюється завдяки гармонійному поєднанню ясних тонів - жовтого, оранжевого, темно-червоного кольорів, з незначним додаванням зеленого та чорного.