Коротка історія книги

1. Коротка історія книги

Книга – одне з найбільших чудес, створеною людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. Книги відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє.

Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для виготовлення книжок: глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк.

Перші паперові книги з'явилися в Європі в ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого.

У ХV ст. був винайдений спосіб друкувати книги. Перша друкована в Україні була видана Іваном Федоровим у 1574 році у Львові. Називалась вона “Апостол”.

Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово “бібліотека” означає приміщення, де зберігаються книги (“бібліо” – книга, “тека” – сховище). Бібліотеки з'явилися з незапам’ятних часів. Давні єгиптяни називали їх “аптеками для душі”, тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним. В Україні перша бібліотека з'явилася за часів Київської держави. Її створив князь Ярослав Мудрий у 1037 р.

По­ява книгодрукування — значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, запо­чаткувала і новий етап в історії культури — мистецтво книгодруку­вання. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гумані­стичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність.

В Україні до появи першодруків панувала рукописна книга, кот­ра була витвором малярства. Характерною такою пам'яткою є руко­писне Пересопницьке Євангеліє, складене в 1556—1561 рр. у Заславі при монастирі св. Трійці, що довгий час належало Пересопницькому монастирю на Волині. У Пересопницькому Євангелії широко вико­ристовується тогочасна термінологія, особливо волинський діалект. Пересопницьке Євангеліє здобуло славу не тільки взірця тогочасної української мови, а й пам'ятки українського мистецтва. Головний зміст орнаментики Пересопницького Євангелія — зображення україн­ської флори.

Друкована книга становила синтез графічного мистецтва і полігра­фічної техніки. Перші книги, друковані кирилицею, з'явилися у 1491 р. в краківській друкарні Швайпольта Фіоля. Це були "Осьмигласник", "Тріодь цвітна", "Часословець". Українським першодруком вважаєть­ся "Апостол", надрукований у 1574 р. Іваном Федоровим у Львові. "Апостол" історично започаткував розвиток друкарства в Україні.

Одночасно з "Апостолом" І. Федоров видає навчальні книги — граматки. Зразком такої книги є "Буквар", надрукований у 1574 р. "Буквар" складався з двох частин: азбуки та матеріалів для читан­ня. Крім того, що ця книга є одним з українських першодруків, вона Ще й цінна пам'ятка шкільної освіти.

Львівська друкарня продовжує традиції вітчизняного друку, але її діяльність не є формальним наслідуван­ням друкарської практики. У перших своїх виданнях друкарня Львівського братства спробувала реформувати церковнослов'янський кириличний шрифт. І хоча зміни стосувалися лише прописних букв, значення їх вагоме.

Перші видання Львівського братства були оздоблені досить скром­но ("Граматика", 1591 р.). Але вже в наступних виданнях ("Часослов", 1609, "Бесіди Іоанна Золотоустого о воспитании чад", 1609 р.) з'явля­ється новий елемент оздоблення — сюжетно-фігурна гравюра.

Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Перший, хто розпочав друкарство в Печерській Лаврі, був архимандрит, Єлисей Плетенецький (1599-1624). Десь біля 1615 року він купив в Стрятині у спадкоємців Федора Балабана гарну друкарню і перевіз її до Лаври.

Плетенецький гаряче взявся до друкарської роботи; в Радомишлі він збудував велику папірню, що постачала папір у його друкарню. Лаврська друкарня стала тоді енергійнішою - книжок вона випускала більше ніж інші друкарні. За 8 років від свого започаткування (з 1617-1624 р. до смерті Є. Плетенецького) Лавра надрукувала 11 великих книжок. Це були: “Часословець”, “Анфологюнъ” 1619 р. (1048 сторінок), “Книга о въръ единой“ 1619 р. “Божественная літургія” 1620 р. “Номоканонъ”1620 і 1624 р. “Беседы І. Златоустаго”1623-1624 р. “Псалтыръ” 1624 р. та інші.

Увесь час Лавра якнайбільше дбала про найкращу зовнішність своїх книжок, і в цьому відношенні печерські видання не мали собі рівних. Лаврська гравюра придбала собі заслужену славу серед усього слов'янського світу. Спеціальні "ізобразителі" звичайно готували потрібні малюнки, а гравери вирізували їх на дереві (а з кінця 1680 років і на міді); свої рисувальні та граверні має Лавра вже в XVII столітті.

Лавра випустила в світ довгу низку розкішних видань, наприклад, "Бесіди на ап. Павла" 1623 р. "Бесіди на Діяння" 1624 р. "Тріодь Пісна" 1627 р. "Тріодь Цвітна" 1631 р. Требник 1646 р. "Патерик Печорський" всіх трьох видань - 1661 р. 1678 р. а особливо 1702 р. "Апостол" 1695 р. “Напрестольне Євангеліє “1697 та 1707 р. і т. п.- все це пишні видання, з великою кількістю гравюр, часом більше сотні, видання одне одного розкішніше, одне одного дорожче, з яких кожне є гордістю того чи іншого архимандрита-видавця. За сто років своєї найкращої праці Лавра мала декілька десятків дуже гарних граверів, серед яких були й такі талановиті, як монах Ілля (1636-1663), Леонтій Тарасевич та Інокентій Щирський.

Перший період лаврського друку - це період її вільного життя; Лавра вільно друкувала всі книжки, які тільки вважала за корисні та потрібні, і ніхто тоді не ставав їй на дорозі цієї культурної праці. Таким життям жила Лавра цілих 70 років, тобто до того часу, коли українську церкву було віддано московському патріархові(1685рік).

Українське духовенство довго відмовлялось іти під московську владу. бо добре розуміло, що Москва припинить всю культурну працю України. І коли насильством, зрадою та підкупом над українською церквою запанувала Москва, з того часу всім просвітнім справам українського духовенства прийшов край.

Другий період лаврського друку - це період боротьби її за права Лаври, за її свободу друку (з 1685 до кінця XVIII століття). Почався цей період після приєднання української церкви до московського патріархату. В цей час забороняється видання книг українською мовою, на друкування потрібен був дозвіл патріарха. І тому не диво, що за XVIII століття ми маємо небагато українських друкованих творів, але за те з’явилася велика кількість творів рукописних, що випадково побачили світ тільки в XIX столітті.

В боротьбі за свободу друку, що так довго і так вперто вела Лавра, гору таки взяла Москва. І старожитні права Лаври були зламані, та вона тепер вже й не протестувала і почала друкувати книжки, тільки однакові з книжками московськими. Настав третій, новий період лаврського друкарства, що вже цілком ішов під патріотичним прапором «обрусєнія».

Отже, поряд із засвоєнням та розвитком традицій книгодрукуван­ня Івана Федорова, в кінці XVI — на початку XVII ст. українські майстри вели пошуки нових засобів і елементів як в організації дру­ку, так і в оздобленні книг. Спроба реформувати церковнослов'ян­ський кириличний шрифт, збагачення книги новими високохудожні­ми прикрасами, в яких поєднувались елементи мистецтва Відроджен­ня з творчістю українських народних майстрів, свідчать про плідний розвиток друкарства в означений період.

А) Структура книги

Будь-яку книгу можна розділити на вступну частину, основний текст і заключну частину.

Вступна частина

Не існує яких-небудь особливо твердих правил, що визначають вид вступного матеріалу, оскільки зміст вступної частини часто визначається вимогами до представлення теми матеріалу і відносною довжиною кожної частини. Скажемо просто, що запропонований нижче порядок випробуваний і підходить для більшості книг.

Вступний матеріал часто нумерується окремо від основного тексту, наприклад, римськими цифрами. Цей спосіб зручний, наприклад, для довідників, коли остаточна довжина вступної частини може бути встановлена після одержання спробних відбитків сторінок; у книзі може міститися багато глав чи розділів, і сторінки зі змістом можуть бути остаточно сформовані тільки на етапі друку книги. При виданні літератури масового попиту цей спосіб не принциповий.

Авантитул

Авантитулом називається перша сторінка видання, розташована перед титульним листом і утримуюча звичайно видавничу марку, епіграф, присвяту, надзаголовні дані. Зрідка застосовуються й інші назви: фортитул чи вихідний лист. Сторінка може бути і порожньою, не утримуючої ніякої інформації. Вона як би захищає титульний лист. При нумерації сторінок авантитулу, як правило, привласнюється перший номер. Якщо в процесі верстки виникають зайві сторінки, авантитулом можна пожертвувати.