Історія України

Найдавніші хлібороби та скотарі на землях сучасної України

Східні слов’яни — предки українців напередодні утворення

держави

Впровадження християнства як державної релігії. Місце Володимира Великого в історії України

Культурно–освітня та зовнішньополітична діяльність Ярослава

Мудрого

Піднесення Галицько–Волинської держави. Князь Данило

Найдавніші хлібороби та скотарі на землях сучасної України

У VI–V тис. до н. е. племена, що

населяли територію сучасної України, вступили в епоху неоліту (нового кам’яного

віку). Збиральництво і мисливство вже не могли забезпечити різноманітних потреб

Першими землеробськими племенами на

Україні були племена Буго–Дністровської культури, які розселялися на території

між Дністром і Південним Бугом. Також до землеробських племен належали племена

культури лінійно–стрічкової кераміки. Вони у V тис. до н. е. займали

територію західних областей України і вирощували, крім пшениці і ячменю, просо,

овес і жито.

Розквіту землеробство і скотарство

зазнали в наступну історичну епоху — добу енеоліту, або мідно–кам’яним віком.

На теренах України в цю добу розселилися племена трипільської культури. Ця

назва походить від с. Трипілля на Київщині, де наприкінці XIX ст.

археологами було виявлено поселення цих племен. Трипільці заселили території

від верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середнього Наддніпров’я і

Надчорномор’я приблизно за 3,5 тис. рр. до н. е. У межах України

виявлено близько тис. ячі трипільських поселень, їх населення становило

близько одного мільйона чоловік. Злившись із місцевими племенами, які вже мали

розвинене землеробсько–скотарське господарство, трипільці утворили культуру з

В основі господарства трипільців

лежало землеробство і скотарство. Землю трипільці спочатку

Трипільцям було властиве і розвинене

Крім землеробства і скотарства,

У II тис. ячолітті до н. е.

До землеробських племен

Наприкінці II тисячоліття до

н. е. тшинецько–комарівська культура перероджується в кілька нових окремих

Східні

У V–VI ст. н. е. розпочинаються

процеси великого розселення слов’ян. Із межиріччя Дніпра і Дністра вони

просуваються у придунайські землі і там діляться на дві групи. Одна йде на

південь, на Ватіканський півострів, інша — вгору вздовж течії Дунаю. Слов’яни

Лівобережжя України поступово заселяють нові землі на півночі і на північному

сході, до цього зайняті балтами й угро–фінами.

Східнослов’янські племена і племінні

об«єднання формуються на просторій території — від Карпат до верхів»я Волги. Ці

нові утворення включають у себе вже 15 різних племінних груп, більша половина

яких пов’язана з Україною. Нестор у літописі «Повість минулих літ» зазначає:

«.ті ж слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами. а інші

деревлянами. бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип’яттю і Двіною і

назвалися дреговичами (від «дрегва» — драговина, болото); а інші сіли на

Двіні і назвалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву

Полота. Слов’яни ж, що сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїми іменами (словенами ).

А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами ».

Потім на сторінках літопису з«являються повідомлення про інші східнослов»янські

племена: кривичі жили на верхів’ях Волги, Західної Двіни і Дніпра; дуліби,

волиняни і бужани — у Побужжі; радимичі — на річці Сож; в’ятичі — у

басейні р. Оки; хорвати, уличі і тиверці у басейні р. Південний Буг,

Карпатах і пониззі Дніпра аж до Чорного моря. В історії утворення Київської

Східнослов’янські племена утворили в

Суспільний устрій слов’ян цього часу

На чолі племінного княжіння стояв

князь, який мав свою дружину. Вони мешкали в укріплених племінних центрах, які

Основною галуззю господарства східних

Розвивалися ремесла: гончарне,

ювелірне, залізообробне. Існували центри добування залізної руди (Григорівка,

Гайворон) і центри обробки заліза (Зимне, Пастирське). Місцеві майстри

виготовляли землеробські знаряддя (наральники, чересла, серпи, коси),

ремісничий інструмент, зброю.

Східні слов’яни VІ–ІХ ст. були

язичниками. Язичництво було не лише релігією, а й світоглядом, тобто цілісною

системою уявлень про світ, людину та її місце в світі. До найдавніших богів

східних слов’ян належить Род. Він був «богом богів», тобто володарем людей та

інших богів. Його зображення у вигляді кам’яної статуї знайдено на р.

Збруч (Тернопільська обл.). Це славнозвісний Збруцький ідол. Триярусна

композиція зображень на ньому відповідає уявленням слов’ян про три світи: небо,

землю і підземний світ. Стародавні слов’яни вірили у загробне життя і тому

велику увагу приділяли поховальним обрядам. Померлих у VІ–VIII ст. спалювали на